Саме по собі гіперпосилання ще не означає автоматичного поширення всього матеріалу, але в кожній справі потрібно окремо оцінювати, що саме фактично поширив відповідач. 

У постанові від 18.02.2026 у справі № 910/14711/24 Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення фактичного обсягу поширення інформації, авторства спірного матеріалу та належного відповідача.

У сучасну цифрову епоху поширення інформації відбувається зі швидкістю одного кліку. Достатньо лише одного маленького гіперпосилання, яке призводить до великих репутаційних наслідків. Але чи справді один лінк може завдати шкоди діловій репутації? І головне – чи може саме його існування стати підставою для судового захисту?

Судова практика все дедалі частіше стикається з новими формами поширення інформації, де класичні уявлення про «поширення недостовірних відомостей» потребують переосмислення. 

У цій статті ми розглянемо, чи можна розцінювати саме розміщення гіперпосилання як інструмент репутаційного впливу та чи може саме розміщення гіперпосилання на публікацію, розміщену на вебсайті третьої особи слугувати підставою для захисту ділової репутації через призму висновків Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладених у постанові № 910/14711/24 від 18.02.2026.

В цій постанові Верховний Суд, зокрема вказує, що розміщення гіперпосилання на публікацію іншого медіа ще не свідчить про поширення всієї інформації, а також акцентує увагу на обов’язковості визначення належного відповідача у таких справах та встановлення авторства інформації, яка визнається недостовірною.

Предметом розгляду справи № 910/14711/24 є визнання недостовірною інформації та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації шляхом розміщення гіперпосилання на публікацію, а також шляхом поширення допису з скороченим викладенням змісту цієї публікації та зобов’язання спростувати поширену недостовірну інформацію.

Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили, однак відповідач, не погоджуючись з такими судовими рішеннями, звернувся до  Верховного Суду.

Вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною Верховний Суд звертався до своєї практики, викладеної у постанові від 18.12.2019 у справі №742/286/17, та зауважив, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта.

Верховний Суд у  справі № 910/14711/24 вказує на неможливість покладення на відповідача  відповідальності за весь зміст матеріалу третьої особи лише через наявність гіперпосилання та зауважив про важливість встановлювати весь обсяг фактичного поширення інформації конкретним відповідачем.

Окремо Верховний Суд звертався до рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Magyar Jeti Zrt v. Hungary”, яким вирішувалось питання відповідальності за публікацію гіперпосилання на інтерв`ю на YouTube, яке згодом було визнано дифамаційним (таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію).

ЄСПЛ, у свою чергу,  звертав увагу, що “гіперпосилання, як спосіб подачі інформації, істотно відрізняються від традиційних способів публікації тим, що, зазвичай, просто направляють користувачів до контенту, доступному в інших місцях інтернету. Вони не представляють аудиторії контент, на який робиться посилання, і не передають його зміст, а служать лише для залучення уваги користувачів до існування матеріалу на іншому вебсайті (§ 74).

Ще однією відмінною особливістю гіперпосилань в порівнянні з діями щодо поширення інформації є те, що особа, яка посилається на інформацію за допомогою гіперпосилання, не здійснює контроль над вмістом вебсайту, доступ до якого дає гіперпосилання, і який може бути змінений після створення посилання. Також передбачуваний незаконний контент, що стоїть за гіперпосиланням, уже був розміщений оригінальним видавцем на вебсайті, на який таке гіперпосилання веде, забезпечуючи необмежений доступ громадськості (§ 75)”

Що це означає для практичного застосування?

На практиці це означає, що для захисту ділової репутації недостатньо просто вказати на наявність гіперпосилання на чужий матеріал. Потрібно окремо довести, що саме відповідач поширив спірну інформацію, у якому обсязі він її відтворив або переказав, чи можна вважати його належним відповідачем, а також чи доведено всі інші елементи правопорушення. Для бізнесу, медіа та адміністраторів онлайн-ресурсів це означає, що відповідальність не виникає автоматично лише через розміщення лінка, але ризики зростають, якщо разом із ним фактично поширюється або підтримується зміст недостовірної інформації. 

З урахуванням вказаного, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків про задоволення позовних вимог, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки фактичним обставинам справи та доводам про належність відповідача як єдиного належного відповідача, а тому скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд.

Що ще має довести позивач у спорах про захист ділової репутації?

Крім того, важливо зазначити, що при вирішенні спорів цієї категорії необхідним є встановлення факту наявності складу юридичного складу правопорушення, що є підставою для задоволення позову у справах про захист ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.

Що таке склад юридичного правопорушення?

Юридичним складом правопорушення є сукупність наступних обставин: 

• поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
• поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи (позивача);
• поширена інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; 
• поширення такої інформації порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 

Також, Велика Палата Верховного Суду (постанова від 07.12.2021 у справі №905/902/20) окрім наведеного також зазначила, що обставина поширення спірної інформації входить до предмета доказування.

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин, підстав для задоволення позовних вимог у справах про захист ділової репутації немає.